БЛОК ТРЕТІЙ. ЗУСТРІЧ ПЕРША. ТАК ДАЛІ БУТИ НЕ МОЖЕ!

Точка біфуркації – це точка системних змін, максимально хаотичний стан системи, в якому починають виникати нові вектори її розвитку…

Див. також у Вікіпедії «Точка біфуркації»

ВИХІД

5. ЗУСТРІЧ ІЗ ФАРАОНОМ 1-9; ПОСИЛЕННЯ ГНЕТУ 10-14; СКАРГИ Й ДОКОРИ 15-23

1. Після того ввійшли Мойсей та Арон до фараона й кажуть: “Так мовить Господь, Бог Ізраїля: Відпусти мій народ, щоб святкували мені свято в пустині.”
2. А фараон відповів: “Хто такий Господь, щоб я мав послухати його голосу та відпустити Ізраїля? Не знаю Господа, й Ізраїля не відпущу.”
3. Вони ж сказали: “Бог євреїв зустрів нас; хочемо, отже, піти за три дні ходи в пустиню і принести там жертву Господеві, Богу нашому, щоб не вдарив на нас мором або мечем.”
4. І відповів їм цар єгипетський: “Чому то ви, Мойсею й Ароне, відтягаєте людей від праці? Ідіть собі до своєї роботи.”
5. Вів далі фараон: “Ось така сила-силенна того народу, більше як мешканців цієї землі, а ви ще хочете відтягати його від його роботи.”
6. І дав фараон того ж самого дня такий наказ начальникам та доглядачам народу:
7. “Не постачайте вже більш людям соломи на цеглу, як досіль було; самі вони нехай ходять та призбирують собі солому.
8. А вимагайте від них стільки цеглин, скільки й досі вироблювалося; не поменшуйте нічого, бо вони ліниві, тому й кричать: ми бажали б піти та принести жертву Богу нашому!
9. Нехай тяжить робота на цих людях, нехай її пильнують, не зважавши на пусті теревені.”
10. Повиходили начальники та доглядачі над людьми та й кажуть до народу: “Ось що велить фараон: Я вже не даватиму вам більш соломи.
11. Ідіте, самі збирайте собі солому, де знайдете; бо нічого не буде знижено з роботи вашої.”
12. І порозходились люди по всій єгипетській землі збирати собі стерню замість соломи.
13. Доглядачі ж квапили їх, наказуючи: “Виробляйте стільки щоденної роботи, як і тоді, коли була заготовлена солома.”
14. І бито доглядачів з синів Ізраїля, що їх настановили над ними фараонові доглядачі, примовляючи: “Чому не виготували призначену вам кількість цеглин і вчора й сьогодні?”
15. Прийшли доглядачі з синів Ізраїля до фараона скаржитись та й кажуть: “Чого знущаєшся так із рабів твоїх?
16. Соломи не дають рабам твоїм, а цеглу, мовляв, виробляйте. А до того ще й б’ють рабів твоїх; а народ твій винен.”
17. А він і каже: “Ліниві ви, ліниві! Тому то й верзете: Підемо принести жертву Господеві.
18. А зараз забирайтеся до праці; соломи вам не даватимуть, а цегли, скільки визначено – постачайте.”
19. Побачили доглядачі ізраїльські, що з ними погано, коли такий наказ: не зменшувати щоденного числа у виробі цегли.
20. Та саме як виходили вони від фараона, спіткались із Мойсеєм та Ароном, що стояли там, ждучи їх;
21. і кажуть їм: “Нехай Господь розсудить та скарає вас; зробили ж бо ви нас ненавидними перед фараоном та його слугами, дали ви меча їм у руки нас повбивати.”
22. Тоді звернувся Мойсей до Господа й каже: “Господи, чому допустив єси таке лихо на цих людей! Чому ти послав мене?
23. Бо з того часу, як я ввійшов промовляти до фараона твоїм ім’ям, він по чав знущатися з людей оцих; а визволити твого народу ти не визволив.”

6. БОЖІ ЗАДУМИ 1-9; ЗНОВУ ПЕРЕД ФАРАОНОМ 10-13; РОДОВІД 14-27; ДРУГА МІСІЯ 28-30

1. Після того ввійшли Мойсей та Арон до фараона й кажуть: “Так мовить Господь, Бог Ізраїля: Відпусти мій народ, щоб святкували мені свято в пустині.”
2. А фараон відповів: “Хто такий Господь, щоб я мав послухати його голосу та відпустити Ізраїля? Не знаю Господа, й Ізраїля не відпущу.”
3. Вони ж сказали: “Бог євреїв зустрів нас; хочемо, отже, піти за три дні ходи в пустиню і принести там жертву Господеві, Богу нашому, щоб не вдарив на нас мором або мечем.”
4. І відповів їм цар єгипетський: “Чому то ви, Мойсею й Ароне, відтягаєте людей від праці? Ідіть собі до своєї роботи.”
5. Вів далі фараон: “Ось така сила-силенна того народу, більше як мешканців цієї землі, а ви ще хочете відтягати його від його роботи.”
6. І дав фараон того ж самого дня такий наказ начальникам та доглядачам народу:
7. “Не постачайте вже більш людям соломи на цеглу, як досіль було; самі вони нехай ходять та призбирують собі солому.
8. А вимагайте від них стільки цеглин, скільки й досі вироблювалося; не поменшуйте нічого, бо вони ліниві, тому й кричать: ми бажали б піти та принести жертву Богу нашому!
9. Нехай тяжить робота на цих людях, нехай її пильнують, не зважавши на пусті теревені.”
10. Повиходили начальники та доглядачі над людьми та й кажуть до народу: “Ось що велить фараон: Я вже не даватиму вам більш соломи.
11. Ідіте, самі збирайте собі солому, де знайдете; бо нічого не буде знижено з роботи вашої.”
12. І порозходились люди по всій єгипетській землі збирати собі стерню замість соломи.
13. Доглядачі ж квапили їх, наказуючи: “Виробляйте стільки щоденної роботи, як і тоді, коли була заготовлена солома.”
14. І бито доглядачів з синів Ізраїля, що їх настановили над ними фараонові доглядачі, примовляючи: “Чому не виготували призначену вам кількість цеглин і вчора й сьогодні?”
15. Прийшли доглядачі з синів Ізраїля до фараона скаржитись та й кажуть: “Чого знущаєшся так із рабів твоїх?
16. Соломи не дають рабам твоїм, а цеглу, мовляв, виробляйте. А до того ще й б’ють рабів твоїх; а народ твій винен.”
17. А він і каже: “Ліниві ви, ліниві! Тому то й верзете: Підемо принести жертву Господеві.
18. А зараз забирайтеся до праці; соломи вам не даватимуть, а цегли, скільки визначено – постачайте.”
19. Побачили доглядачі ізраїльські, що з ними погано, коли такий наказ: не зменшувати щоденного числа у виробі цегли.
20. Та саме як виходили вони від фараона, спіткались із Мойсеєм та Ароном, що стояли там, ждучи їх;
21. і кажуть їм: “Нехай Господь розсудить та скарає вас; зробили ж бо ви нас ненавидними перед фараоном та його слугами, дали ви меча їм у руки нас повбивати.”
22. Тоді звернувся Мойсей до Господа й каже: “Господи, чому допустив єси таке лихо на цих людей! Чому ти послав мене?
23. Бо з того часу, як я ввійшов промовляти до фараона твоїм ім’ям, він по чав знущатися з людей оцих; а визволити твого народу ти не визволив.”

16. НАРІКАННЯ НАРОДУ 1-8; НАЛІТ ПЕРЕПЕЛИЦЬ ТА МАННА 9-21; ПРИПИСИ ПРО СУБОТУ Й ПРО МАННУ 22-36

1. З Еліму рушила вся громада синів Ізраїля й прийшла у Сін-пустиню, що між Елімом та Синаєм, у п’ятнадцятий день другого місяця після їхнього виходу з Єгипетської землі.
2. І нарікала вся громада синів Ізраїля на Мойсея та Арона в пустині.
3. Говорили до них сини Ізраїля: “О, коли б ми були повмирали від руки Господньої в Єгипетській землі, сидівши, було, круг казанів з м’ясом та ївши хліба досхочу! А то вивели ви нас у цю пустиню, щоб голодом поморити всю громаду.”
4. І сказав Господь Мойсеєві: “Ось я дощем посиплю вам хліб із неба, і виходитимуть люди, і збиратимуть щодня денну пайку, щоб випробувати їх, чи ходитимуть за моїм законом, чи ні.
5. Шостого ж дня нехай заготують, що принесли, і нехай буде вдвоє більше того, що збирають щодня.”
6. І промовили Мойсей та Арон до всіх синів Ізраїля: “Ввечорі взнаєте, що це Господь вивів вас із землі Єгипетської;
7. а вранці побачите славу Господню, бо він почув нарікання ваші на Господа. Ми ж, що ми таке, що нарікаєте на нас?”
8. Далі Мойсей сказав: “Побачите славу Господню, як дасть вам Господь увечері їсти м’яса, а вранці досхочу хліба, бо чув Господь нарікання ваші на нього. Ми ж, Що ми таке? Не на нас нарікання ваші, а на Господа.”
9. Мойсей сказав Аронові: “Промов до всієї громади синів Ізраїля: Виступіть перед Господом, бо він почув ваші нарікання.”
10. І сталось, як промовляв Арон до всієї громади синів Ізраїля, поглянули вони на пустиню і побачили славу Господню, що явилась у хмарі.
11. Тоді Господь заговорив до Мойсея:
12. “Чув я нарікання синів Ізраїля. Скажи їм таке: Ввечорі їстимете м’ясо, а вранці насититеся досхочу хлібом, і зрозумієте, що я – Господь, Бог ваш.”
13. І справді ввечері сталось так, що налетіли перепелиці і вкрили табір, а вранці впала роса довкола табору.
14. Коли ж роса зникла – ось на пустині зверху щось дрібненьке, крупчасте й тоненьке, мов іней по землі.
15. Побачили це сини Ізраїля та питають один одного: “Що це таке?” Не знали бо, що воно таке. А Мойсей сказав їм: “Це хліб, що дав Господь вам на поживу.
16. А ось що повеліває вам Господь: Нехай кожен збирає його, скільки йому треба, омер на кожного, по числу душ ваших; кожен із вас нехай візьме для тих, що в нього в наметі.”
17. Так і зробили сини Ізраїля та й назбирали, хто багато, а хто мало.
18. А як міряли омером, то ані той, хто назбирав багато, не мав лишнє, ані тому, хто назбирав мало, не бракувало; кожен, скільки на прохарчування кому було треба, зібрав.
19. І сказав до них Мойсей: “Нехай ніхто не зоставляє з того щось до ранку.”
20. Та не послухали вони Мойсея, і декотрі позоставляли дещо з того до ранку; і завелись у ньому хроби, і засмерділось; тож Мойсей розсердився на них.
21. Збирали вони його кожного ранку, кожен скільки на їжу кому було треба, а як припікало сонце, воно тануло.
22. Шостого ж дня вони назбирали манни вдвоє, по два омери на кожного. Прийшли всі видатні в громаді та й оповіли про це Мойсеєві;
23. а він сказав їм: “Це й є те, що повелів Господь: завтра спочинок, свята субота в честь Господа; що маєте пекти, печіть, і що варити, варіть; усе ж що лишиться, сховайте про запас до завтрішнього ранку.”
24. Зоставили вони те до ранку, як повелів Мойсей, і не засмерділось воно, і не позаводились у ньому хроби.
25. Тоді сказав Мойсей: “Їжте його сьогодні, бо сьогодні субота на честь Господа; сьогодні не знайдете нічого в полі.
26. Шість днів збирайте; сьомого ж дня, в суботу, його не буде.
27. І повиходили деякі з народу і сьомого дня збирати, та не знайшли нічого.
28. Тоді Господь сказав Мойсеєві: “Докіль будете відмовлятися пильнувати заповідей моїх та закону мого?
29. Дивітесь: Господь дав вам у суботу відпочинок, тим то дає вам шостого дня на два дні хліба. Кожен нехай сидить на своєму місці; ніхто нехай не виходить у сьомий день поза свою оселю.”
30. Отже, народ відпочивав сьомого дня.
31. І назвали сини Ізраїля це “манна”; була вона схожа на коріяндрове сім’я, біла, а смак її, як у медівника.
32. І сказав Мойсей: “Ось що заповідав Господь: Наповніть нею омер на схов для нащадків ваших, щоб бачили хліб, що ним годував я вас у пустині, як вивів вас із землі Єгипетської.”
33. І сказав Мойсей Аронові: “Візьми посудину, усип туди повний омер манни та й постав її перед Господом, на схов для ваших потомків.”
34. Як заповів Господь Мойсеєві, так і поставив Арон манну перед Свідоцтвом (кивотом Завіту) на переховування.
35. Сини ж Ізраїля їли манну сорок років, доки не прийшли в заселену землю; їли вони манну, докіль не прийшли до границь Ханаан-землі.
36. Омер же – це десята часть ефи.

При бракові часу знайомства із цілим трактатом або усією 19 книгою – 17 глава цієї книги

Наразі не існує перекладу трактату українською мовою. Наводимо цитату з російського джерела, яку при першій нагоді замінимо.

Глава XVII. В чем небесное общество соблюдает мир с земным градом, и в чем разногласит с ним

Но дом людей, не живущих верою, домогается от вещей выгод этой временной жизни земного мира. Дом же людей, живущих верой, ожидает того, что обещано в будущем как вечное, а вещами земными и временными пользуется как странствующий: не для того, чтобы увлекаться ими и забывать о своём стремлении к Богу, а для того, чтобы находить в них поддержку для более лёгкого перенесения тягостей тленного тела, которое обременяет душу (Прем.9:15). Таким образом, те и другие люди, тот и другой дом одинаково пользуются вещами, необходимыми для этой смертной жизни; но цель пользования у каждого своя и весьма различная. Так же точно и земной град, который верою не живет, стремится к земному миру и к нему направляет согласие в управлении и повиновении граждан, чтобы относительно вещей, касающихся смертной жизни, у них был до известной степени одинаковый образ мыслей и желаний. Град же небесный, или, вернее, та его часть, которая странствует в этой смертности и живет верой, поставлен в необходимость довольствоваться и таким миром, пока минует сама смертность, для которой он нужен. Поэтому, пока он проводит как бы плененную жизнь своего странствования в областях земного града, хотя и получив уже обетование искупления и в виде залога его – дар духовный, он не колеблется повиноваться законам земного града, которыми управляется то, что служит для поддержания смертной жизни, чтобы, поскольку обща сама смертность, в вещах, к ней относящихся, сохранялось согласие между тем и другим градами. Но земной град имел неких своих, божественным учением не одобряемых мудрецов, которые, будучи надоумлены или обмануты демонами, полагали, что к человеческому миру следует приурочить многих богов, к различным как бы должностям которых относятся различные подведомые предметы: одному подведомо тело, другому – душа; и в самом теле одному – голова, другому – шея и прочее, особое – особому; так же точно в душе одному – ум, другому – наука, иному – гнев, иному – пожелание; и в самих житейских делах одному – скот, другому – пшеница, третьему – вино, тому – масло, этому – леса, иному – монета, иному – судоходство, иному – войны и победы, иному – супружества, иному – роды и плодовитость, иным – прочее в том же роде. Град же небесный знал, что следует почитать только единого Бога, и с истинным благочестием полагал, что только ему следует служить тем служением, которое по-гречески называется γάτρεια и обязательно лишь в отношении к Богу. Из-за этого вышло так, что он не мог иметь с градом земным общих религиозных законов и был поставлен в необходимость вследствие этого спорить с последним, стал в тягость людям противоположного образа мыслей, подвергся их гневу, ненависти и преследованиям, пока, наконец, страхом своего многолюдия и всегдашней божественной помощью не обуздал дерзости своих врагов.

Итак, этот небесный град, пока он находится в земном странствовании, призывает граждан из всех народов и набирает странствующее общество во всех языках, не придавая значения тому, что есть различного в нравах, законах и учреждениях, которыми мир земной устанавливается или поддерживается; ничего из последнего не отменяя и не разрушая, а напротив, сохраняя и соблюдая все, что хотя у разных народов и различно, но направляется к одной и той же цели земного мира, если только не препятствует религии, которая учит почитанию единого высочайшего и истинного Бога. Пользуется, таким образом, и небесный град в этом земном странствовании своим миром земных, и в предметах, относящихся к смертной человеческой природе, насколько это совместимо с благочестием и религией, сохраняет и поддерживает единство образа человеческих мыслей и желаний и направляет этот земной мир к миру небесному. Последний же мир такого свойства, что единственно должен считаться и называться миром разумной твари. Это – самое упорядоченное и самое единодушное общение в наслаждении Богом и взаимно – в Боге. Когда этот мир наступит, будет жизнь не смертная, а непосредственно и несомненно живая; и тело не душевное, которое, пока тленно, отягощает душу, а духовное, без ощущения неудовлетворенности в чем-либо, во всех отношениях подчиненное воле. Пока странствует, он имеет этот мир в вере и по этой вере живет праведно, когда направляет к достижению оного мира все доброе, что совершает для Бога и ближнего, так как жизнь града, во всяком случае, есть жизнь общественная.

Моральна відповідальність за державу

964 Згідно з християнським суспільним ученням, кожен член суспільства має моральні зобов’язання перед державою. Вони полягають у виконанні громадянських обов’язків громадянина держави та в неприйнятті перетворення держави на знаряддя в руках різних суспільних угруповань.

965 У демократичному устрої всі громадяни є відповідальні за загаль- ний добробут як на рівні місцевої громади, так і на рівні регіону та всієї країни. До громадянських обов’язків належать участь у виборах, сплата податків, захист власної країни від агресора, загальна законослухняність, солідарність та взаємоповага між членами суспільства. Митрополит Андрей стверджує: «Що більше громадян бере участь у владі, то більше треба, щоб ті громадяни були праведними, себто мали моральне виховання, сповнене євангельськими принципами».

966 Одним із виявів зловживання державною владою в корисливих цілях є корупція та хабарництво. Вони руйнують державу та спотворюють суспільні відносини. Рівень корупції є своєрідним показником мо- рального стану суспільства в цілому та кожної окремої особи як члена суспільства. Корупційну дію вчиняють як ті, що вимагають хабара та приймають його, так і ті, що пропонують хабар і дають його.

967 Корупція – суспільно небезпечне явище, а з християнського погляду – гріх. Влада втрачає своє призначення, перестає бути представником і захисником громадян, перетворюючись у загрозу для них. Христи- янин не може брати участі в корупційних діях і не повинен мовчати, коли це роблять інші.